Оля Миколаївна Гавриліна проживає у Тернополі на вул.Бандери, 94, у квартирі на 8 поверсі. Для пересічного громадянина така висота в будинку, обладнаного ліфтом, не становить труднощів. Але жінка - інвалід з ураженням опорно-рухового апарату, користується інвалідним візком «Іскра» вітчизняного виробництва, який входить в ліфт. Не важко зрозуміти, скільки додавалося їй дискомфорту, коли із ладу виходив ліфт чи затримувався його ремонт. І шестирічне чекання пандусу, якого не було біля її під’їзду…
Усе це змусило її порушити це питання у квітні ц.р. на нараді з участю заступника голови облдержадміністрації Юрія Желіховського, на якій розглядали питання соціального захисту, забезпечення інвалідів. На щастя, порушене питання було взяте на дієвий контроль, і сьогодні Оля Миколаївна висловлює вдячність Юрію Желіховському, директору обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів Ірині Базилевській, начальнику управління житлово-комунального господарства ОДА Марії Степановій та начальнику ПП «Східний» Михайлу Дереворізу за комфортний нововиготовлений пандус біля її під’їзду.
Але є у неї ще прохання – обладнати, можливо, відкидний пандус для переміщення через п’ять сходинок біля ліфта. А ще дуже хоче, щоб нарешті настав час, коли б пандуси обладнували своєчасно, аби на нього нікому не доводилося чекати стільки, скільки чекала вона. Говорила вона й про пологі насипи до бордюрів, комфортний під’їзд до бордюрів маршруток та тролейбусів.
З приводу цієї приємної події - спорудження хоч і одного, пандуса - спілкуюся з директором Тернопільського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів Іриною Базилевською.
- Ірино Віталіївно, Оля Гавриліна сказала на адресу будівельників, дорожників, водіїв, про існуючі негаразди у формі просьби, побажання. Знаю, що ви за цим бачите проблему. Чи не так?
- Забезпечення безперешкодного доступу маломобільних груп населення до об’єктів житлового, соціального та інженерно-транспортного призначення – це вимога дня. І вона закріплена, звичайно, не у формі побажання, а у формі необхідних умов, вимог в президентських указах, зокрема, «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями» від 1 червня 2005 року та «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями» від 12 липня 2007 р.
П’ять років тому в дію вступила постанова Кабміну України «Про затвердження програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року». Цими документами зобов’язано органи місцевого самоврядування вжити невідкладних заходів для ефективного вирішення питань щодо створення сприятливих умов для людей з інвалідністю, реалізації ними прав на участь в економічній, політичній, соціальній, культурній та інших сферах суспільного життя.
- Хоч ви на посту директора відділення фонду з 1 червня ц.р., та у цьому колективі працюєте давно. 10 років були заступником керівника відділення фонду. Тож проблеми вам відомі. Крім названих документів, що б ви ще додали з того, що стосується інших сфер життя?
У будівництві, зокрема, діють державні будівельні норми, є велика кількість контролюючих органів. Тому, хто ніколи не стикався з проблемою пересування, наприклад, в інвалідному візку, важко зрозуміти потреби цих груп населення. Зазвичай, доступність об’єктів у нас асоціюється лише зі словом пандус. Нерідко і ця вже, здається, всім знайома споруда є досить проблемною у виконанні багатьох організацій.
У вимогах щодо доступності будинків і споруд для маломобільних груп населення зазначені правила щодо земельних ділянок (у т.ч. висота бордюрів, розташування таксофонів, банкоматів тощо), входів і шляхів руху до будинків, сходів, ліфтів та підйомників, а також внутрішнього обладнання та санітарно-гігієнічних приміщень будівель і споруд різного призначення.
У разі, якщо влаштування пандусу є технічно неможливим, то завжди можна використати інші технічні засоби. Наприклад, з метою створення безбар’єрного простору для пересування інвалідів з ураженням опорно-рухового апарату використовують піднімальні платформи.
Люди з інвалідністю – це та категорія громадян, які, на жаль, були, є і будуть завжди. Тому те, що ми зробимо для них сьогодні, знадобиться іншим і через п’ять, і через десять років. Не жалості, не милості вони просять, а розуміння того, що вони бажають бути такими, як усі – повноцінними громадянами суспільства, жити звичайним життям та не просити щоразу допомоги…
Ставлення суспільства до інвалідів – це показник його морального і духовного розвитку. Україні ж потрібно прагнути до тих стандартів безбар’єрності, які вже давно існують у більшості демократичних країн світу.
